Ростислав Прокопюк: психотерапевт, митець і голос України у Чехії

Психотерапевт, художник, поет і засновник Українського інституту в Празі — Ростислав Прокопюк живе в чеській столиці вже 34 роки. Про нього пишуть чеські медіа, його ім’я внесене до європейських енциклопедій, а виставки проходять у Братиславському Граді. В Україні його історію лише починають відкривати.

Журналістка Тамара Куцай поспілкувалася з Ростиславом Прокопюком у його празькому офісі — серед картин, книжок і коробок з ліками для військового госпіталю — спеціально для видання CultHub.

Як Прага стала домом

До Чехії Прокопюк потрапив на початку 1990-х — через радіо. Працюючи на обласному радіо в Івано-Франківську, він вів психологічні сеанси перед програмою «Пісні за бажаннями». Його почули чехи і запросили. Спершу він повертався кожні три місяці — так тривало чотири-п’ять років. Потім лишився. Назавжди.

«Кожен, хто вважає себе українцем, більш-менш має представляти Україну. Своєю поведінкою, своїм ставленням до чехів і до України», — переконаний Прокопюк. На його думку, кожен українець за кордоном — незалежно від того, відомий він чи ні — є обличчям своєї країни.

Книга рекордів і метод «зворот на реальність»

Перші роки в Чехії Прокопюк працював консультантом-психологом. Згодом розробив власний метод позбавлення від залежності від куріння — «зворот на реальність». Суть: пацієнта повертають у момент першої сигарети, фіксують неприємні відчуття і «переписують» звичку на рівні підсвідомості.

«Усе має бути тут і зараз. Коли приходить біль — це мить. І він має відійти за мить», — пояснює Прокопюк. Метод діє з першого сеансу за однієї умови: пацієнт мусить справді хотіти змінитися. Тисячі успішних випадків принесли йому рядок у чеській Книзі рекордів.

«Після 1945-го всі українські інституції в Празі зникли»

Одна з ключових тем розмови — місце України в чеському просторі. Прокопюк нагадує: Прага мала потужну українську традицію — тут діяв Вільний український університет (нині у Мюнхені), відзначалося 100-річчя музею національно-визвольної боротьби України. Але після Другої світової всі українські інституції припинили існування.

«Аж у 2024 році я це відкриваю, хоча держава мала б про це подбати», — каже засновник Українського інституту в Празі. Мрія — мати власний простір для понад 20 українських організацій, які досі його не мають. Відкритий для чехів і для українців.

Мистецтво як місія

Паралельно з психотерапевтичною практикою Прокопюк — активний митець. Виставка «Енергія добра» у Братиславському Граді зібрала 60 робіт і місяць приймала щоденно по 20–30 відвідувачів. Кошти з виставок він спрямовує на підтримку ЗСУ і відправляє ліки до київського військового госпіталю.

Нещодавно у Львові відбувся його творчий вечір «Каву п’ють живі» — про війну, втрати і тих, хто ще живий. «Для тих, хто живий — жити. А тих, хто не живий — пам’ятати», — так Прокопюк формулює меседж вистави.

Посттравма: «Це буде трагедія людської душі»

Прокопюк застерігає: найважче — попереду. Тисячі людей з посттравматичним синдромом, ампутованих, сімей зниклих безвісти. «Суспільство не готове ані підтримати, ані допомогти, і держава не готова. Це буде більша трагедія, ніж збирати на зброю», — каже він, наполягаючи на необхідності державної програми психологічної реабілітації.

Джерело: CultHub. Авторка інтерв’ю: Тамара Куцай.